Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року Справа № 911/2610/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Кривди Д.С.

за участю представників: позивача - ОСОБА_3

відповідача - ОСОБА_4

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2014 року у справі за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача про стягнення 118 317, 56 грн. заборгованості, з яких 58649,63 грн. становить сума основного боргу за укладеним договором оренди №15/02-13 від 15.02.2013 року, нарахованого за період з лютого 2013 року по липень місяць 2014 року; 53179, 08 грн. штрафу, 5282,61 грн. інфляційних втрат та 1206,24 грн. 3% річних, нарахованих за неналежне виконання відповідачем умов зазначеного договору оренди. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 4 200 грн. витрат на послуги адвоката.

Рішенням господарського суду Київської області від 15 серпня 2014 року (суддя Горбасенко П.В.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 57 910, 13 грн. боргу за договором оренди №15/02-13 від 15.02.2013 року, який виник за період з лютого 2013 року по липень 2014 року, 53 179,08 грн. штрафу, інфляційних нарахувань в сумі 4731,54 грн., 3% річних в сумі 1146,67 грн., 4 152, 07 грн. витрат на послуги адвоката, судовий збір. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2014 року рішення суду скасоване частково. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача 36269, 10 грн. боргу за договором оренди №15/02-13 від 15.02.2013 року, 3626,90 грн. штрафу, 4296,40 грн. інфляційних нарахувань, 1074,12 грн. 3% річних, 4152,07 грн. витрат на послуги адвоката та 970,20 грн. судового збору". У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду, скаржник просить її скасувати частково і прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 32122,03 грн. штрафу за договором оренди №15/02-13 від 15.02.2013 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, а в решті частині - постанову залишити без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану постанову слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись з позовом до суду позивач, як на підставу позову, послався на факт неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за укладеним між сторонами у справі договором оренди №15/02-13 від 15.02.2013 року щодо внесення орендних платежів, передбачених п.7.1 цього договору.

Як правильно було встановлено судом апеляційної інстанції, 15 лютого 2013 року між сторонами у справі був укладений договір оренди №15/02-13, згідно умов якого орендодавець зобов'язався здати орендарю в оренду нове спортивне обладнання - гідравлічні тренажери згідно з номенклатурою, ціною та у відповідній кількості, а орендар - використовувати техніку за цільовим призначенням та своєчасно здійснювати орендні платежі у формі, що передбачена договором.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На виконання умов укладеного договору позивач передав, а відповідач прийняв об'єкт оренди, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом від 15.02.2013 року здачі-приймання і користування техніки (а.с.31-32).

Відповідач, в порушення умов укладеного договору, не виконав належним чином свої договірні зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати у розмірі, передбаченому умовами даного договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за період з лютого 2013 року по липень місяць 2014 року.

Як правильно було встановлено апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови, 22.01.2014 року відповідач направив на адресу позивача лист-повідомлення від 20.01.2014 року (а.с.95), в якому зазначив про те, що у зв'язку з розірванням договору оренди нежитлового приміщення фітнес клубу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 повертає орендовані у позивача тренажери.

24.01.2014 року відповідач доставив орендоване обладнання - тренажери на склад позивача за адресою: АДРЕСА_2, про що свідчить договір перевезення вантажу №24/1-14 від 24.01.2014 року та товарно-транспортна накладна №1 від 24.01.2014 року (а.с.98, 99).

В свою чергу, позивач прийняв орендоване обладнання - тренажери, що підтверджується підписаним між сторонами у справі відповідним Актом передачі-приймання від 24.01.2014 року №0/3 (а.с.97).

Таким чином, період надання відповідачу послуги з оренди обладнання на підставі укладеного договору становить з 15 лютого 2013 року по 24 січня 2014 року, що підтверджується Актом приймання-передачі від 15.02.2013 року та Актом передачі-приймання від 24.01.2014 року.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Дослідивши належним чином всі наявні в матеріалах справи документи, апеляційний господарський суд правильно встановив той факт, що місцевий господарський суд дійшов неправильного висновку про те, що позивач в даній справі вірно визначив період, за який він нарахував відповідачеві суму основного боргу в розмірі 58649, 63 грн.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до п.7.1 укладеного договору оренди №15/02-13 періодом внесення орендних платежів є календарний місяць. Початкова дата першого періоду є дата відкриття клубу на визначеній території та сплачується до 5 числа кожного наступного місяця на початку строку (наперед) та складає 395 дол. США. Ціна встановлюється у гривнях, згідно комерційного курсу гривні до долару США на дату оплати, згідно даних отриманих в АКІБ Укрсиббанку (або в Ощадбанку, якщо неможливо виконання першої умови).

Як вбачається з матеріалів справи та вірно було встановлено апеляційним господарським судом, позивачем було надано відповідачу послуги з оренди обладнання за період з лютого 2013 року по лютий 2014 року на загальну суму 40287,10 грн.

13.12.2013 року відповідачем сплачено оренду плату за грудень місяць 2013 року в розмірі 4018 грн.

Тому, сума заборгованості відповідача перед позивачем щодо сплати орендної плати за обладнання за період з 15 лютого 2013 року по 24 січня 2014 року становить 36269,10 грн. і підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що апеляційний господарський суд вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат в розмірі 4296, 40 грн. та 3% річних в розмірі 1074, 12 грн.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Разом з тим, згідно ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Взявши до уваги факт співвідношення пред'явлених позивачем до стягнення з відповідача санкцій і наслідків порушення зобов'язання, виходячи з інтересів сторін, наслідків поведінки скаржника, суд апеляційної інстанції правильно вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 3626, 90 грн. штрафу, нарахованого за прострочення відповідачем орендних платежів, відмовивши позивачеві в решті частині задоволення його позовних вимог.

За таких обставин, оскаржувана постанова суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2014 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

Д.С. Кривда